ალექსანდრე კოლოსი – უკრაინელი პოეტი

412

პროექტი ხორციელდება სრულიად საქართველოს კათოლიკოს-პატრიარქი, ცხუმ-აფხაზეთისა და ბიჭვინთის მიტროპოლიტი, უწმინდესი და უნეტარესი, ილია მეორის ლოცვა-კურთხევით.

პროექტი ხორციელდება 2013 წლიდან

ალექსანდრე კოლოსი – წმინდა ილია მართლის (ჭავჭავაძის) გაზეთ „ივერიის“ სახელობის პროზა-პოეზიის საერთაშორისო პრემია – „ივერიის“ 2019 წლის ლაურეატი ნომინაციაში „ქართული ელიტის წლის პოეტი“

რედაქციისგან:
დღეს ალექსანდრე კოლოსის, უკრაინელი შემოქმედის, შშმ პირის კი არა განსაკუთრებული შესაძლებლობების მქონე ადამიანის, გენიალური პოეტის დაბადების დღეა!
პ.ს. სამწუხაროდ, იგი ძალიან ახალგაზრდა გარდაიცვალა…

МОЄ СЛОВО

О слово, мій нестримний і веселий птах,
Лети, лети і спопеляй душевний страх!
Вклади неосяжне миру почуття,
Даруй надію грішнику, що втік від каяття,

Даруй віру у святу і світлу днину,
Вшануй, увіруй у Людину!
Даруй блаженство тим, хто тебе сприймає,
Даруй любов, даруй усім, хто відчуває,

Даруй! Даруй, хто Слову ціну знає!
Даруй, бо слово розцвітає!

ЗОЛОТА ТРОЯНДА

Троянда золота…
Вершина недосяжного Афону!
Чарівна квітка перейма
Духовну перемогу.

Промінь Духовного Канону –
Афону не минути!
Верховенство Господнього Закону,
Де тиша свідомості має бути.

Коли дитинка на світ з,являється,
Її усмішка всіх зігріває,
Коли духовність в людині палає,
Вона на янгольських крилах літає!

Трояндо моя Золота!
Прагнення моє до початку.
Трояндо моя Золота!
Скарб у вічність для нащадків.

Знаю, Небом помічені справи,
Небо нам шле благодать!
І як душа досягне переправи,
Її не будуть у пеклі чекать.

Хай у серці живе моє Небо –
Промінь Духовного Абсолюту
Збагатить нові покоління.
Присвячую Богослужінню!

P.S.
Афон – обранцям досяжна Гора
Лиш праведним,
Богоугодним душам –
Як Віра у серці жива,
Бог благословляє життя наше!

ЩАСТЯ

Учень запитав у мудреця:
-«Скажи, чому нема кінця?»
-«Щастю.»
-«Невже, лише йому?!»
-«Звичайно, ніяк інакше, –
-Бачиш, он – зоря?»
-«Авжеж!»
-«Радій!»
-«Чому?!»
-«Бо, десь там є й твоя.»
-«Що за нісенітниця, не розумію, хіба, щастя у зорі?»
-«Звичайно, ні.»
-«А де?»
-«В траві.»
-«Чому?»
-«Бо зеленіє.»
-«Ну, то й що?»
-«В траві – життя!»
-«Невже, ти скажеш, там – моє?»
Учитель зберігав мовчання…
-«Скажи ж, де є отеє щастя?»
-«Дивись в небо.»
-«А що там?»
-«Простір.»
-«І..?»
-«Невже замало?»
-«То, де ж – щастя, не розумію досі?»
-«Чи бачиш ти, як вітер листя носить?»
-«Так!»
-«А чуєш що,»
-«Звук!»
-«А що, коли плескаєш у долоні рук?!»
-«Теж – звук!»
-А що, коли краплі падають дощу?»
-«Не знаю, здається, ніби плачу.»
-«Що рождається, як настає світанок?»
-«Новий ранок.»
-«А що чуєш ти у нім?»
-«Я чую все! До чого це?!»
-«Краса ота, доступна не усім,»
-«У чому щастя..?»

Мовчання…
Не всім розуміти красу,
Коли небо колише зорю,
Коли трави росою у ранок,
Коли сонце іде у світанок.
Коли небо крізь гомін дощу
Чистотою радує душу,
І яке щастя сказати: «Живу!»